• Ви знаходитесь тут:

• Головна
• Педагогічний колектив. Історія закладу

Педагогічний колектив.

Педколектив - 14 чоловік. З них 11 жінок, 3 чоловіків. Основних працівників - 13. Проживають у Володіївцях - 10, під’їжджають або підходять 4 педпрацівники. Обслуговуючий персонал - 12 чоловік, з них 3 сезонники. . Середній вік педколективу - 47,5 років.

Педпрацівників вищої категорії - 4 чоловіки, І категорії - 4, спеціалістів - 4, ІІ категорії - 1, вчителів-методистів - 1, без категорії - 1

Білоока Олена Петрівна - вчитель української мови та літератури, І категорія

Войцехівська Олена Сергіївна - вчитель хімії, ІІ категорія

Дайкало Алла Іванівна - вчитель трудового навчання та математики, І категорія

Мороз Юлія Андріївна - психолог. без категорії

Кайтанюк Віктор Олександрович - директор школи, вчитель історії, вища категорія

Кайтанюк Ольга Федорівна - вчитель фізичної культури, вища категорія, вчитель-методист

Скотинюк Валентин Леонідович - вчитель географії та біології, вища категорія

Тисячна Майя Миколаївна - вчитель початкових класів, І категорія

Щавінська Світлана Андріївна - вчитель початкових класів, спеціаліст

Овчарук Ольга Володимирівна - вчитель початкових класів, спеціаліст

Орностай Валентина Іванівна - вчитель англійської мови, І категорія

Тисячна Людмила Вікторівна - вчитель початкових класів, спеціаліст

Чиж Наталія Павлівна - педагог-організатор, вчитель історії, спеціаліст

Варшко Валентина Петрівна - вчитель зарубіжної літератури, вища категорія

Бугай Ігор Іванович - вчитель музичного мистецтва, спеціаліст

Історія закладу освіти

Освіті села у 2012 році виповнилося 130 років. Школа в нас заснована у 1882 році. Статус середнньої набула у 1939 році. Перший випуск відбувся у 1953 році. Нове приміщення школи функціонує з 1979 року. Воно розраховане на 320 місць. Нині в школі навчається 45 учнів.

Пропонуємо вам фрагмент книги "Сторінками історії освіти села Володіївці" (автор Кайтанюк В.О.)

Редактор: Кайтанюк Віктор Олександрович – директор

Володіївецької СЗШ І-ІІІ ступенів, учитель історії

Рецензенти:

Тітус Тетяна Миколаївна - методист Чернівецького РМК

Мількевич Валентина Станіславівна - методист Чернівецького РМК

Комп΄ютерна верстка:

Коваль Богдан Анатолійович

Автор висловлює вдячність за надання копій архівних документів при написанні роботи вчителю історії Білянської ЗОШ І-ІІІ ступенів В.В. Черняку, інформації - учителям –пенсіонерам школи І.Ф. Бугаю., О.В. Неборі , технічне оформлення В.Л.Скотинюку – учителю інформатики Володіївецької СЗШ І-ІІІ ступенів

Вступ

Хто не знає і не шанує свого

минулого, той не достоїн свого

майбутнього…

Чи може існувати школа майбутнього, не черпаючи з чистих джерел, повних джерел минулого. Перед освітянами стоїть старе, як світ, і вічно юне питання: як і чому вчити дітей? Лише на перший погляд ці питання здаються простими. Вже не одне покоління наших співвітчизників б’ється над їх вирішенням. Сьогодні , прочитавши коротку інформацію про минулі сторінки освіти села , вдасться, якщо не знайти відповідь, то хоч наблизитися до неї.

Адже на сторінках цієї роботи коротка історія життя школи, яка вже не один рік напуває спрагле молоде покоління знаннями, людяністю, щирістю…

Автор ставить за мету зв’язати розірвані в часі нитки розвитку освіти на селі, підняти на поверхню глибинні пласти просвітянського чорнозему. А все це вимагає не лише опису констатації фактів, але і роздумів, аналізу, співставлення.

Хіба ж можна будувати, зберегти школу, не знаючи її історії, то все одно, що посадити дерево, відрубавши перед тим його коріння.

Тож давайте прослідкуємо, як сплітався на селі освітній вінок протягом багатьох років. Струмок часу, започаткований життєдайним джерелом, доніс на своїх хвилях цей вінок до нас. Бережімо його, як дорогоцінний скарб.

І не лише для того, щоб милуватися ним, але і для того, щоб запозичити з історії мудрість, цікаві ідеї, надбання. Це дуже важливо для нас, які будують школу, школу майбутнього. Адже призначення людини, її найблагородніша місія на Землі – не руйнувати, а будувати.

О С В І Т А С Е Л А Н А П Р И К І Н Ц І

Х І Х - Н А П О Ч А Т К У Х Х С Т О Л І Т Т Я

Перші відомості про освіту відносяться до 1882 року, коли у селі була відкрита церковно-приходська школа на кошти сільської громади ( колишній будинок сільської ради, пізніше – поштового відділення зв’язку, на даний час приміщення знесене, на його місці - приватний продовольчий магазин).

За новішими даними церковнопарафіяльна школа була відкрита у 1860 році ( перша школа такого типу на теренах сучасного Чернівецького району). На початку 60-х років Російська імперія перебувала на порозі кардинальних змін, в зв’язку з цим царизм приступає до підготовки і проведення освітньої реформи, важливою складовою якої стала початкова народна освіта. Реалізація урядових рішень щодо покращення рівня освіти на селі покладалася насамперед на духівництво, яке користувалося довірою і повагою парафіян. Ще у 1859 році київський митрополит Ісідор видав розпорядження,у якому зобов’язав духовенство відкривати в будинках священиків школи і вчити в них читанню, письму і Закону Божому. Очевидно, це і стало поштовхом до утворення першої на території району церковноприходської школи в с. Володіївці, яка до 1889 року не мала власного приміщення.

Навчання у школі було трирічним і проходило в одному класі з трьома групами з кількістю до 30 учнів на початку навчального року і 18-20 дітей в кінці року. Начальний рік тривав близько 120 днів. Якість навчання в такій школі, що створювалася на пожертви парафіян, була, як правило, дуже низькою. На це впливала мова навчання – російська, якої сільські діти не розуміли.

Одним із перших учителів створеної школи був Владишевський- надзвичайно сувора, деспотична людина. Він застосовував різноманітні способи покарання. Одним з них був куток класної кімнати, де на підлозі насипав гречку або кукурудзу. Учнів за провину ставив голими коліньми на підлогу з піднятими на повну витяжку руками, які ще й тримали будь–які важкі речі. В хід пускав також дерев’яну лінійку, якою бив дітей по руках, тягнув за вуха. Кожного дня викликав по одному учневі після занять у свою квартиру, накидав на голову мішок або рядно, брав голову між ноги і бив «нагайкою», примовляючи : « А-га-а, каналія, а будеш вчитися». ( з розповідей старожилів).

Після Владишевського вчителював Жолдкевич Йосип- брат володіївецького священика, який нічим не відрізнявся від свого попередника: у вихованні використовував також лінійку, кулаки, ноги. Учня Комара Терентія Григоровича, який прийшов у перший клас, він з перших днів за «неохайність» кинув об землю, надавав стусанів, що той під стіл закотився, а потім викинув за двері. Комар Т.Г. так і залишився безграмотним, лише після 1917 року ліквідував цю прогалину ( з розповідей старожилів).

У школі навчали Закону Божого, церковного співу, читання книг церковного і цивільного друку, письма та арифметики, російської та слов’янської мов. Завідуючим школи та помічником - наглядачем був сільський священик Жолдкевич, який особливу увагу приділяв засвоєнню учнями Закону Божого. Для роботи з 1-им класом учитель брав собі в помічники кращого учня 3-го класу, а сам тим часом займався з учнями 2-3 класів.

Для тих, хто закінчував 3 клас, влаштовували екзамени, які відбувалися по кущах в інших селах. Туди разом з учнями приходили священик та вчитель. Для контролю за екзаменаційною комісією прибували представники вищого духовенства. Екзаменаторами, як правило, були священики. Сам учитель, позбавлений можливості екзаменувати своїх учнів, побоюючись за результати, часто домовлявся напередодні з ними про підказку на диктанті з російської мови, а саме: якщо він притисне пальцем кінчик носа – треба ставити крапку; поведе пальцем по брові – ставити кому; притиск пальцем двічі кінчика носа – двокрапка; одночасно притискає ніс і веде по брові – крапка з комою.

Станом на 1893 рік у школі навчалося 95 хлопчиків та 13 дівчаток. На її утримання громада виділяла 250 рублів, на утримання вчителя – 180 рублів ( див.Додаток А)

Більшість дітей селян-бідняків після закінчення церковно-приходської школи продовжувати навчання далі не мали змоги, вчилися переважно вихідці із заможних родин. Так, щоб навчатися в Жолуб’янській трьохкласній школі( с. Жолуби Томашпільського району), яка готувала вчителів, потрібно було внести щорічно по 70 рублів, тобто за 3 роки – 210 рублів. Щоб вивчити сина чи дочку в цій школі, необхідно продати було одну десятину землі, якої селяни-бідняки не мали. Крім того, в Жолуб’янську чи Сутиську ( Тиврівський район) школи приймали тільки за рекомендацією священика, поміщика. Зрозуміло, що такі рекомендації мали змогу отримати тільки представники заможних верств населення.

Проте, окремим щасливцям з селян-бідняків та середняків вдалося здобути вчительську освіту. Це колишні учні церковно-приходської школи, жителі с.Володіївці – Гончар Петро Григорович, Копецький Артем Сидорович, Небора Варфоломій Сидорович, Рябінчук Гаврило, Самборський І.Г., Самборський Якуб, Непорожний Іван Антонович та інші. Найбільше поталанило сину сільського псаломщика Скотинському Йосипу Кузьмичу, який здобув вищу освіту в Києві і став істориком, громадським діячем. В період революції 1905-1907 рр. він приїхав у рідне село, прагнув підняти односельчан на боротьбу проти поміщика, але переслідуваний багатіями, царською охранкою, змушений був покинути рідні місця. В 20-х роках ХХ ст. займав ряд високих посад в Україні та Подільській губернії. ( див. Додаток Б)

Станом на 1908-1909 навчальний рік у Володіївцях проживало 2762 жителів, з них дітей шкільного віку – 276. Навчанням було охоплено 78 дітей ( 68 хлопців і 10 дівчат), що становило 28,1 % від загальної кількості дітей ( див.Додаток В).

В 1913 році в селі побудована земська чотирьохкласна школа ( нині приміщення сільської амбулаторії, див.Додаток Г). В цей час працювали вже два вчителі. Завідуючим призначено Григоровича Володимира Володимировича, учителем – його дружину Віру Деомидівну. В школі викладалися Закон Божий, російська мова, арифметика, чистописання, співи. Міри покарання стали м’якіші, наказували за особливі проступки. Поряд з цією школою працювала і церковноприходська, після чого їх в 1921 році об’єднали.

Р А Д Я Н С Ь К А Ш К О Л А

( 20 – 30 роки)

З приходом до влади більшовиків у 1917 році учителі пройшли педагогічну перепідготовку через повітові, окружні, районні курси. Вводилася в навчальні програми українська мова, викладалися також російська мова, арифметика, фізкультура, співи. Змінювалися методи навчання, впроваджувалася комплексна система навчання, для старших класів - план Дальтона.

За ініціативою громадян села у 1922 році організовується перша в Чернівецькій волості Володіївецька семирічна школа, в якій навчалося більше двохсот учнів з Володіївців і навколишніх сіл : Березівки, Білян, Гонтівки, Політанок,Саїнки, Чернівців, Шендерівки. Викладаються такі дисципліни, як фізика, хімія, алгебра, геометрія, суспільствознавство. Особливо добре була організована робота при завідуючому Тарнавському Ю.І. ( з 1925 р.). Учителями працювали в цей час Небора В.С.,Білоус О.С., Білоус Н.М., Панкевич та інші. Знання учнів оцінювалися на добре, дуже добре, погано, дуже погано. Тарнавському вдалося згуртувати педколектив, впровадити нові методи навчання, особливу увагу надавав плануванню роботи вчителів. Педколектив та учні-комсомольці залучалися до роз΄ яснювальної роботи серед населення під час проведення колективізації села. Продуктивно була організована позакласна робота. Неабиякий успіх мав хоровий гурток, яким керував Небора В.С., драматичний ( Гриневич Й.Д., Гриневич Н.П.). Організовувалися вистави не тільки у Володіївцях, виїздили також в Чернівці, Калитинку, Джурин ( див. Додаток Д).

Поряд з основною діяльністю, школа займалася і ліквідацією неписьменності серед дорослих ( ця кампанія почалася ще з 1922 року). Лікнеп розташовувався на базі школи і викладали там шкільні вчителі. Вечорами вони проводили з молоддю та дорослими заняття, потім художнє читання, лекції, співи. До початку війни 1941-1945 рр. майже вдалося ліквідувати безграмотність на селі.

Роки Голодомору 1932-1933 років серйозно підірвали систему освіти в районі і селі. Голод не зважав на вік. Особливо страждали діти. Значно зросла дитяча безпритульність. Все це, звичайно, різко негативно вплинуло на навчальний процес.

З 1932 року семирічку очолив Олександр Степанович Білоус. Саме він разом з колективом провів грандіозну роботу, щоб відкрити середню школу у селі. Але обставини склалися так, що він був змушений покинути село. При ньому у 1935 році була створена перша в Українській РСР сільська учнівська ігротека. Добре була налагоджена робота майстерень, де школярі знайомилися з основами політехнізації.

В 1937 році директором призначений Главацький Конон Григорович. Саме при ньому у 1939 році відкрився 8 клас, - і школа стала середньою. У 1940 році ( директор Небора Варфоломій Сидорович) у школі функціонувало 16 класів, в яких навчалося 535 учнів з ближніх сіл. Предмети викладали 28 учителів. У цьому ж 1940 році вона зайняла перше місце в районі за результатами навчально-виховної роботи і роботі гуртків художньої самодіяльності. В червні 1941 року учні 9 класу перейшли в 10-ий. Залишалося ще повчитися один рік і отримати атестати. Однак війна завадила цьому. Першого випуску десятирічки так і не відбулося.

Учитель Небора В.С. проводить вимірювання ширини річки з допомогою рівності і подібності трикутників, провішування ліній. 1929 р.

Коментарi